Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

26 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 567/1242/19

провадження № 51-2859 км 21

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                         ОСОБА_1 ,

суддів                                              ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання  ОСОБА_4 ,

прокурора                               ОСОБА_5 ,

захисника                               ОСОБА_6 ,

в режимі відеоконференції

засудженого                           ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 , яка діє в інтересах засудженого ОСОБА_7 , на вирок Здолбунівського районного суду Рівненської області від 01 грудня 2020 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 16 березня 2021 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019180170000279, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Здолбунівського районного суду Рівненської області від 01 грудня 2020 року ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.

Вирішено цивільний позов та питання речових доказів у кримінальному провадженні.

Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 16 березня 2021 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

За обставин, встановлених судом та детально викладених у вироку, ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за те, що він, 12 серпня 2019 року, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, помітивши припаркований автомобіль марки "Mercedes"д.р.н. НОМЕР_1 біля приміщення "Національної лотерії", яка знаходиться в м. Острозі Рівненської області по вул. Східній, 35, зайшов у вказане приміщення, де помилково сприйнявши, як власника зазначеного автомобіля потерпілого ОСОБА_8 , який напередодні взяв даний автомобіль в користування у законного власника, і представився ОСОБА_7 його власником, діючи з мотивів помсти через стосунки колишньої дружини з власником зазначеного автомобіля – ОСОБА_9 , умисно завдав потерпілому удар кулаком в обличчя та один удар стільцем по тулубу. В подальшому, ОСОБА_7 виштохнув потерпілого ОСОБА_8 проти його волі з приміщення на вулицю, де завдав один удар коліном правої ноги в голову та не менше 13 ударів ногами та кулаками по голові, тулубу і ногах потерпілого, який від отриманих ударів впав на землю без свідомості, а ОСОБА_7 справивши природню потребу на лежачого без свідомості ОСОБА_8 завдав ще не менше 16 ударів кулаками та ногами по голові та тулубу, з яких не менше 12 ударів – ногами в голову, проте не реалізував свій умисел на позбавлення життя до кінця з причин, що не залежали від його волі, оскільки був затриманий працівниками поліції охорони ГУ НП в Рівненській області .

Своїми діями ОСОБА_7 заподіяв ОСОБА_8 тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, забою головного мозку важкого ступеня, забійні рани голови, обличчя, які, згідно з висновком судово-медичної експертизи № 95 від 25 вересня 2019 року, відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, що небезпечні для життя в момент заподіяння.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Стверджує, що умислу на вбивство потерпілого у засудженого не було та вважає, що кваліфікувати такі дії як незакінчений замах на умисне вбивство можливо лише за наявності прямого умислу на заподіяння смерті, а тому дії ОСОБА_7 необхідно кваліфікувати саме за ч. 1 ст. 121 КК України. Наводить доводи про те, що в діях засудженого відсутня суб`єктивна сторона складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України. Зазначає, що апеляційний суд, перевіряючи доводи апеляційної скарги сторони захисту про це, всупереч вимогам ст. 419 КПК України, належним чином не перевірив їх та обґрунтованих відповідей на них не дав.

Під час касаційного розгляду захисник ОСОБА_10 підтримала касаційну скаргу і просила її задовольнити.

Позиції інших учасників судового провадження

Під час касаційного розгляду засуджений ОСОБА_7 підтримав подану касаційну скаргу його захисника та просив її задовольнити, скасувавши судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Прокурор, посилаючись на безпідставність наведених у касаційній скарзі захисника доводів, вважав, що оскаржувані судові рішення слід залишити без зміни, а касаційну скаргу без задоволення.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Отже, касаційний суд не перевіряє вироки щодо неповноти та однобічності судового слідства, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що захисник ОСОБА_6 не погоджуючись з кваліфікацією дій засудженого ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, оспорює правильність встановлення фактичних обставин кримінального правопорушення, вказує на неповноту судового розгляду, наводить доводи щодо недопустимості доказів, на її думку.

Фактичні обставини кримінального провадження були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій і вони перегляду у касаційному порядку, відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК України, не підлягають. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження є підставами для скасування чи зміни відповідних судових рішень в апеляційному порядку, згідно зі ст. 409 КПК України.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно зі ст. 84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Положення ст. 94 КПК України передбачають, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Відповідно до ст. 91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, вказаних вимог закону при розгляді кримінального провадження щодо ОСОБА_7 дотримано в повному обсязі.

Суд першої інстанції, провівши судовий розгляд відповідно до обвинувального акта в межах висунутого обвинувачення, безпосередньо дослідивши докази, належно їх оцінивши, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 в незакінченому замаху на умисне вбивство, тобто в протиправному заподіянні смерті іншій людині, за обставин, які виклав у вироку.

За встановлених судом фактичних обставин кримінального провадження дії ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України кваліфіковані правильно.

В основу вироку місцевий суд поклав показання: засудженого ОСОБА_7 щодо події 12 серпня 2019 року, а саме не заперечував проти завдання множинних тілесних ушкоджень ОСОБА_8 ; потерпілого ОСОБА_8 ; потерпілої ОСОБА_11 ; свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 .

Суд дійшов висновку про належність, достовірність і допустимість доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину, які містяться в: рапорті Острозького відділу ГУНП в Рівненській області від 12 серпня 2019 року; протоколах огляду місця події від 12 серпня 2019 року; протоколів огляду речей від 13 серпня 2019 року; висновку судово-медичних експертиз № 77 від 14 серпня 2019 року, № 841 від 16 вересня 2019 року, № 840 від 16 вересня 2019 року, № 95 від 25 вересня 2019 року; показання експерта ОСОБА_18 ; висновку судово-психіатричної експертизи № 189/19 від 09 вересня 2019 року щодо ОСОБА_7 .

Отже, дослідивши всі надані стороною обвинувачення докази, надавши кожному з них належну оцінку в аспекті ст. 94 КПК України на предмет належності, допустимості, достовірності та їх сукупності – з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 поза розумним сумнівом саме у вчиненні незакінченого замаху на умисне вбивство, тобто в протиправному заподіянні смерті іншій людиніта кваліфікацією його дій саме за ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України.

Вирок суду першої інстанції є законним та відповідає вимогам статей 370, 374 КПК України.

Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, був предметом перевірки апеляційного суду і мотивовано визнаний таким, що відповідає доказам, зібраним у встановленому законом порядку, дослідженим у судовому засіданні, належно оціненим судом, і є обґрунтованим.

Під час перевірки матеріалів кримінального провадження також було з`ясовано, що висновки суду апеляційної інстанції є правильними як стосовно встановлених місцевим судом фактичних обставин кримінального правопорушення, так і стосовно відсутності в кримінальному провадженні порушень вимог кримінально-процесуального закону, які тягнули би за собою безумовне скасування судових рішень.

Не встановлено таких процесуальних порушень і касаційним судом, оскільки усім доводам, викладеним, зокрема, в апеляційній скарзі захисника, які за своїм змістом, є аналогічними доводам касаційної скарги, апеляційний суд надав вичерпні та вмотивовані відповіді.

Твердження захисника про необхідність скасування судових рішень у зв`язку з не встановленням достатніх доказів, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вони суперечать фактичним обставинам справи, правильність встановлення яких підтвердив суд апеляційної інстанції. Також цей суд спростував посилання сторони захисту стосовно істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, допущених, на його думку, у кримінальному провадженні органами досудового розслідування при проведенні досудового слідства, збиранні й дослідженні доказів, а також при їх оцінці місцевим та апеляційним судами.

Колегія суддів вважає, що постановлена за результатами розгляду апеляційних скарг, зокрема і сторони захисту, ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України і погоджується з наведеними у ній висновками про законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції.

Доводи касаційної скарги захисника ОСОБА_6 про відсутність у ОСОБА_7 умислу на незакінчений замах на вбивство потерпілого та необхідність кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 121 КК України, як умисне спричинення тяжких тілесних ушкоджень, спростовуються встановленими фактичними обставинами, що підтверджені доказами, яким місцевий суд у порядку ст. 94 КПК України дав оцінку з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а сукупності цих доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку і прийняв обґрунтоване рішення про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину.

Так, колегія суддів звертає увагу на те, що замахом закон визнає діяння, безпосередньо спрямоване на вчинення злочину. Мета досягнення суспільно небезпечного результату - конструктивний елемент попередньої злочинної діяльності, в тому числі й замаху. Таким чином, наслідки, які не настали, інкримінуються особі у тому разі, якщо їх було включено в мету його діяння, і досягнення такої мети було б неможливе без зазначених наслідків. Якщо ж особа не мала наміру досягти певних наслідків, то вона не могла і вчинити замах на їх досягнення. На цих позиціях стоїть і судова практика.

Відповідно до ч. 1 ст. 15, ч. 2 ст. 24 КК Українизамахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом (коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання) дій (бездіяльності), безпосередньо спрямованих на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.

Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово звертав увагу на те, що замах, безпосередньо спрямований на вчинення злочину, є його стадією та становить кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення й наміру вчинити злочин, а тому він є актом, який виконується виключно з прямим умислом, за наявності цілі досягнення суспільно - небезпечного результату.

Про наявність прямого умислу можуть свідчити конкретні діяння винної особи, які завідомо для нього мали потягти за собою смерть потерпілого і не призвели до бажаного наслідку лише в силу обставин, які не залежали від його волі. Тобто злочинна діяльність при незакінченому замаху характеризується тим, що об`єктивно вона є незакінченою та суб`єктивно нереалізованою – особа не зробила все необхідне, щоб досягти мети і не вчинила всі дії для досягнення злочинного результату, в силу обставин, що не залежали від її волі, для доведення кримінального правопорушення до кінця.

Суд першої інстанції при оцінці діянь засудженого (з`ясуванні змісту і спрямованості умислу) правильно врахував характер, рішучість і динамічність дій, вчинених засудженим, їх раптовість для потерпілого, поведінку до, під час і після скоєння злочину, локалізацію поранення, механізм його заподіяння, кількість нанесених ударів, поведінка засудженого під час припинення його злочинних дій та після вчинення інкримінованого кримінального правопорушення, який намагався покинути місце вчинення злочину, проте був затриманий працівниками поліції, які припинили його злочинні дії,- усе це в сукупності свідчить про те, що ОСОБА_7 мав прямий умисел на позбавлення життя потерпілого ОСОБА_8 .

Отже, суд першої інстанції ретельно перевірив версію захисту щодо відсутності у ОСОБА_7 умислу на вбивство ОСОБА_8 та правильно визнав її безпідставною, оскільки така версія суперечить установленим фактичним обставинам, спростовується доказами по справі, які у своїй сукупності дають підстави вважати, що у цьому конкретному випадку засуджений діяв із прямим умислом на вбивство потерпілого ОСОБА_8 .

За наведеного вище, посилання захисника про необхідність кваліфікації дій засудженого за ч. 1 ст. 121 КК Україниє неспроможними.

Призначене ОСОБА_7 покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України та є необхідним і достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів.

На переконання колегії суддів, результати касаційної перевірки матеріалів кримінального провадження свідчать, що судами попередніх інстанцій не було допущено неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. Вирок місцевого суду та ухвала суду апеляційної інстанції є законними та обґрунтованими, відповідають вимогам щодо них. Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, як про це стверджує сторона захисту, Судом також не встановлено. а тому підстав, передбачених ст. 438 КПК України, для скасування судових рішень та задоволення касаційних вимог захисника немає.

Керуючись статтями 433, 434, 436 - 438, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Здолбунівського районного суду Рівненської області від 01 грудня 2020 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 16 березня 2021 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу його захисника ОСОБА_6 – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                       ОСОБА_2                      ОСОБА_3