Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

19 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 442/506/17

провадження № 51-3897 км 21

Верховний Суд колегією суддів Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                     ОСОБА_1 ,

суддів                                                 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання    ОСОБА_4 ,

прокурора                                        ОСОБА_5 ,

в режимі відеоконференції

виправданого                                  ОСОБА_6 ,

захисника                                          ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора ОСОБА_8 , який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, та потерпілого ОСОБА_9 на вирок Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 25 травня 2020 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 20 травня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за                                   № 120161401100001051, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, котрий народився у смт Підбуж Дрогобицького району Львівської області, проживає на АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 289 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 25 травня                      2020 року ОСОБА_6 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні   у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК, та виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) у зв`язку                          з недоведеністю вчинення ним вказаного кримінального правопорушення.

Прийнято рішення щодо цивільного позову, речових доказів та процесуальних витрат.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 20 травня 2021 року вирок Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 25 травня 2020 року щодо ОСОБА_6 залишено без зміни.

Органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувався в тому, що він 5 травня 2016 року приблизно о 19:30, рухаючись на автомобілі "Toyota Landcruiser 200 VX", державний номерний знак НОМЕР_1 , по автодорозі до                           смт Підбуж Дрогобицького району Львівської області, перед мостом через річку Бистриця обігнав та перекрив дорогу ОСОБА_9 , який в цей час рухався                                     в попутному напрямку на своєму автомобілі марки "ВАЗ-2106", державний номерний знак   НОМЕР_2 , разом зі своїм батьком ОСОБА_10 . Після цього, ОСОБА_6 наніс ОСОБА_9 удари руками й ногами в різні частини тіла, спричинивши останньому легкі тілесні ушкодження, та погрожуючи застосуванням насильства, небезпечного для життя і здоров`я потерпілого, а саме, перезарядивши та скерувавши в напрямку ОСОБА_9 газовий пістолет марки ПГШ-790 к.9 №  НОМЕР_3 , яким він користується на підставі дозволу, виданого Дрогобицьким МРВ УМВСУ у Львівській області №Х-12 9 вересня 2003 року, незаконно заволодів транспортним засобом ОСОБА_9 – вказаним  автомобілем марки "ВАЗ-2106", на якому поїхав з місця події в напрямку смт Підбуж.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_8 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить судові рішення щодо ОСОБА_6 скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Вважає, що зібрані у кримінальному провадженні докази обвинувачення                                             є належними, допустимими та достатніми для доведення винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3                       ст. 289 КК. Натомість вказані докази у своїй сукупності не отримали правильної оцінки суду першої інстанції, який, не навівши переконливих мотивів прийнятого рішення, дійшов необґрунтованого висновку про необхідність виправдання обвинуваченого. Не застосувавши щодо ОСОБА_6 ч. 3 ст. 289 КК, суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність. Зазначенні обставини, на думку прокурора, не отримали належної оцінки суду апеляційної інстанції, який в порушення вимог статей 404, 419 КПК всіх доводів апеляційної скарги прокурор належним чином не перевірив, не дав мотивованих відповідей на них, безпідставно залишив без задоволення його клопотання про повторне дослідження доказів та необґрунтовано залишив вирок щодо ОСОБА_6 без зміни.

У касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_9 оскаржує судові рішення щодо ОСОБА_6 у зв`язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону та просить їх скасувати з призначенням нового розгляду                  в суді першої інстанції. На обґрунтування своїх вимог стверджує, що виправдувальний вирок суду не відповідає вимогам статей 370, 374 КПК. Вказує на однобічність розгляду кримінального провадження місцевим судом, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, безпідставне невизнання його батька, ОСОБА_10 , потерпілим та неврахування судом їх показань. Зазначає, що суд дійшов помилкового висновку про наявність у нього та батька неприязних стосунків з ОСОБА_6 , відтак і підстав для обмови останнього. Стверджує про незаконність визнання недопустимими доказами даних протоколу допиту ОСОБА_6 як свідка, протоколу слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_11 та його показання, надані на досудовому розслідуванні, даних висновків судово-медичних експертиз. Вказані обставини не отримали належної оцінки суду апеляційної інстанції, який всупереч приписам ст. 419 КПК відповідних доводів потерпілого не перевірив та безпідставно залишив вирок суду першої інстанції  без зміни.

Позиції інших учасників судового провадження

У письмових запереченнях захисник ОСОБА_7 вказав на законність                                  й обґрунтованість судових рішень щодо ОСОБА_6 та просив залишити їх без зміни, а касаційні скарги прокурора та потерпілого ОСОБА_9 – без задоволення.

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 частково підтримав касаційну скаргу прокурора та частково погодився з доводами касаційної скарги потерпілого                 ОСОБА_9 , просив скасувати ухвалу апеляційного суду з призначенням нового розгляд у суді апеляційної інстанції.

Виправданий ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 заперечили проти задоволення касаційних скарг прокурора й потерпілого, вказали на необґрунтованість та безпідставність їх доводів, просили судові рішення залишити без зміни.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він уповноважений лише перевіряти правильність застосування судом норм матеріального                                й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до положень ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

За приписами ст. 412 КПК істотними є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. При цьому судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо судове провадження здійснено з порушеннями, зазначеними в ч. 2 вказаної статті.

За змістом касаційних скарг прокурор та потерпілий ОСОБА_9 , заперечуючи законність та обґрунтованості вироку місцевого суду й ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_6 , не наводять істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які з огляду на положення ст. 415 КПК були би підставою для скасування оскаржуваних рішень з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції, натомість порушують питання достовірності доказів, наданих стороною обвинувачення, невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано в ст. 411 КПК, та вважають за необхідне дати доказам у провадженні іншу оцінку, ніж ту, яку дав суд першої інстанції, тоді як вказане, виходячи з вимог статей 433, 438 КПК, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Натомість згідно з правилами Глави 31 КПК такими повноваженнями наділено апеляційний суд, який у цьому випадку керується статтями 409 - 411 КПК.

Згідно з вимогами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до положень ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Як вбачається з матеріалів провадження, ухвала апеляційного суду про залишення без зміни виправдувального вироку щодо ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 289 КК вказаним вимогам закону відповідає.

Залишаючи без задоволення апеляційні скарги прокурора та потерпілого                      ОСОБА_9 , в яких порушувалися питання незаконності виправдувального вироку суду щодо ОСОБА_6 у зв`язку з невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, неправильною оцінкою доказів, наданих стороною обвинувачення, апеляційний суд навів докладні мотиви прийнятого рішення та не встановивши істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу, обґрунтовано залишив виправдувальний вирок місцевого суду без зміни.

Таке рішення суд апеляційної інстанції узгоджується з вимогами ч. 1 ст. 373 КПК, згідно з якими обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях                      і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

За змістом ст. 62 Конституції України під час розгляду кримінального провадження має суворо додержуватись принцип презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

При цьому обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, – є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винуватою за пред`явленим обвинуваченням.

Тобто, дотримуючись засад змагальності, та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Згідно з вимогами ст. 91 КПК доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого                  у вчиненні кримінального правопорушення.

Обов`язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та,  в установлених КПК випадках, – на потерпілого.

Переглянувши вирок місцевого суду, перевіривши та дослідивши в апеляційному порядку обставини, встановлені судом першої інстанції, а також обговоривши доводи апеляційних скарг прокурора й потерпілого, апеляційний суд погодився                       з висновком місцевого суду, що стороною обвинувачення не надано достатньо належних та допустимих доказів, які в сукупності могли би підтвердити винуватість ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК.

Такий висновок місцевого та апеляційного судів достатньо вмотивований                                    і ґрунтується на доказах, які були предметом безпосереднього дослідження суду першої інстанцій відповідно до вимог ст. 94 КПК та у своїй сукупності отримали належну оцінку апеляційного суду.

Так, під час здійснення кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_6 свою винуватість в інкримінованому йому злочину не визнав і, не оспорюючи факту зупинення ним автомобіля ОСОБА_9 , в якому також сидів його батько, ОСОБА_10 , з котрим у ОСОБА_6 був конфлікт щодо відшкодування ОСОБА_10 матеріальної шкоди, заперечував факт побиття ОСОБА_9 та заволодіння його транспортним засобом.

З метою спростування показань ОСОБА_6 прокурором було надано такі докази: показання потерпілого ОСОБА_9 , свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , протокол слідчого експерименту від 10 травня 2016 року за участю свідка ОСОБА_13 , протокол огляду місця події від 6 травня 2016 року, висновки судових експертиз та інші письмові документи.

Однак жоден із наданих стороною обвинувачення доказів не спростовує поза розумним сумнівом доводи сторони захисту та показання ОСОБА_6 про його невинуватість у вчиненні інкримінованого йому злочину.

Зокрема, суд апеляційної інстанції пересвідчився, що місцевий суд правильно критично оцінив показання потерпілого ОСОБА_9 , свідків ОСОБА_10 та                  ОСОБА_12 , оскільки  між ними та ОСОБА_6 на момент вчинення злочину існував конфлікт з приводу зобов`язання ОСОБА_10 відшкодувати МПП "ЗахідТранс" завдану ним під час виконання трудових обов`язків матеріальну шкоду, а саме щодо ремонту транспортного засобу, на якому ОСОБА_10 працював водієм. Тому суд обґрунтовано послався на наявність сумнівів у достовірності показань потерпілого ОСОБА_9 та свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_12 . При цьому їх показання не були підтвердженні жодним іншим належним та допустимим доказом, а на присутність свідка ОСОБА_12 на місці події взагалі ніхто з допитаних у судовому засіданні очевидців не вказав.

Разом з цим, відповідно до протоколу огляду місця події від 6 травня 2016 року автомобіль марки "ВАЗ-2106", державний номерний знак НОМЕР_2 , яким за версією сторони обвинувачення та потерпілого ОСОБА_9 заволодів ОСОБА_6 , було знайдено в полі на ділянці "Садки". Під час його огляду було вилучено матерчаті рукавиці, два сліди пальців рук та один слід слідоутворюючої поверхні, які в подальшому було направлено на експертизу. Згідно з висновком судової експертизи від 1 вересня 2016 року два сліди пальців рук, відкопійовані на відрізок прозорої клейкої стрічки, залишені не ОСОБА_6 , а іншою особою.                                   Не доведено органом досудового розслідування наявність біологічних слідів ОСОБА_6 і на інших досліджуваних зразках.

Свідок сторони обвинувачення ОСОБА_11 , котрий був очевидцем події,                                      у судовому засіданні суду першої інстанції не підтвердив факту заволодіння ОСОБА_6 автомобілем ОСОБА_9 та заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень.

Що стосується доводів прокурора в суді апеляційної інстанції про наявність скерованого до суду обвинувального акту щодо свідка ОСОБА_11 за ознаками злочину, передбаченого ст. 384 КК, то вказане не є передбаченою законом підставою для апеляційного суду вважати показання свідка недостовірними.

Безпідставними є й твердження прокурора в касаційному суді щодо неправдивості показань свідка ОСОБА_11 з огляду на ухвалу Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 27 липня 2021 року щодо ОСОБА_11 , якою останнього звільнено від кримінальної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 384 КК, у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, постановлену після набрання законної сили виправдувальним вироком щодо ОСОБА_6 . Оскільки відповідно до вимог  ст. 433 КПК суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, а наявність вказаної ухвали не є підставою для скасування судових рішень щодо ОСОБА_6 за касаційною процедурою.

Крім того, доводи апеляційних скарг прокурора та потерпілого ОСОБА_9 щодо незаконності визнання місцевим судом недопустимим доказом протоколу слідчого експерименту за участю "залегендованого"  свідка ОСОБА_13 , які                                          є аналогічними доводам їх касаційних скарг, були предметом перевірки апеляційного суду.

Так, згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у  кримінальному судочинстві" (у редакції Закону від 07 вересня 2016 року №1492-VIII) (далі – ЗУ "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь                                       у кримінальному судочинстві") рішення про застосування заходів безпеки приймається слідчим, дізнавачем, прокурором, судом, у провадженні яких знаходяться кримінальні провадження щодо кримінальних правопорушень,                                у розслідуванні чи судовому розгляді яких брали або беруть участь особи, зазначені у ст. 2 цього Закону, а також органом (підрозділом), що здійснює оперативно-розшукову діяльність, щодо осіб, які брали участь або сприяли виявленню, попередженню, припиненню кримінальних правопорушень.

Конфіденційність даних про особу у кримінальному провадженні, як різновид заходів забезпечення безпеки, може забезпечуватися, зокрема, шляхом обмеження відомостей про особу в матеріалах перевірки (заявах, поясненнях тощо), а також протоколах слідчих дій та інших матеріалах кримінального провадження, заміни прізвища, імені, по батькові в цих документах псевдонімами за постановою органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчого, прокурора або за ухвалою слідчого судді, суду про зміну анкетних даних, чи неоголошення будь-яким способом дійсних анкетних даних про осіб, які взяті під захист і підлягають виклику в судове засідання (пункти "а", "в" ч. 1 ст.15 ЗУ "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві").

Вказана норма закону кореспондує з пунктами 9, 10 ч. 2 ст. 65 КПК, яка у системному тлумаченні з приписами ст. 352 КПК, забороняє здійснювати допит особи, стосовно якої застосовано заходи безпеки, щодо дійсних даних про її особу.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, "залегендований" свідок ОСОБА_13 окрім слідчого експерименту у жодній слідчій дії участі не брав,                     ні на досудовому розслідуванні, ні під час розгляду кримінального провадження                     у суді показання не надавав і стороною обвинувачення  не ініціювалось питання про допит такого свідка у судовому засіданні.

При цьому ототожнення стороною обвинувачення "залегендованого" свідка ОСОБА_13 зі свідком ОСОБА_11 є ніщо інше як нівелювання вимогами                    ЗУ "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" щодо процедури застосування заходів безпеки до осіб у кримінальному провадженні.

Тому апеляційний суд обґрунтовано погодився з висновком суду першої інстанції щодо недопустимості як доказу вказаного протоколу слідчого експерименту.

Що стосується висновків судово-медичних експертизи щодо ОСОБА_9 та                   ОСОБА_10 , то їх також вмотивовано було визнано судом недопустимими доказами, оскільки відповідно до постанов слідчого про призначення судово-медичних експертиз від 6 травня 2016 року вони проводилися в межах іншого кримінального провадження за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК,                    а не в межах кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_6                       у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК, і вказане, незважаючи на встановлений у ст. 92 КПК обов`язок доказування, не було спростовано прокурором під час судового розгляду.

Таким чином, апеляційний суд,встановивши відсутність у матеріалах кримінального провадження доказів, які би поза розумним сумнівом свідчили про скоєння ОСОБА_6 злочину, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК, залишив виправдувальний вирок без зміни. Крім того, виклав аналіз доказів і навів детальні мотиви прийнятого рішення, спростувавши доводи прокурора та потерпілого, які є аналогічними доводам їх касаційних скарг, щодо безпідставності виправдання ОСОБА_6 та наявності істотних порушень вимог кримінального процесуального закону.

Твердження прокурора про те, що апеляційним судом, в порушення вимог ст. 404 КПК, безпідставно відмовлено в задоволенні його клопотання про повторне дослідження доказів, є неприйнятними з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Тобто, сама наявність клопотання про повторне дослідження того чи іншого доказу не зобов`язує суд апеляційної інстанції досліджувати всю сукупність доказів, оцінених у суді першої інстанції. У разі, коли суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засад безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, він не має потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції.

Крім того, обґрунтована відмова в задоволенні клопотання за відсутності, на переконання апеляційного суду, аргументованих доводів щодо необхідності дослідження доказів, які, на думку учасника судового провадження, були досліджені не повністю або з порушеннями, не свідчить про недотримання судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону або неповноту судового розгляду та не може бути безумовною підставою для скасування судового рішення, лише якщо з такими висновками суду не погоджується учасник судового провадження.

Згідно з технічним записом та журналом судового засідання суду апеляційної інстанції від 20 травня 2021 року апеляційний суд, відмовляючи в задоволенні клопотання прокурора про повторне дослідження доказів, якими орган досудового розслідування підтверджував обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК, не знайшов передбачених ч. 3 ст. 404 КПК підстав, які би покладали на суд апеляційної інстанції такий обов`язок, а прокурором таких підстав не було наведено. Тому апеляційний суд обмежився аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих місцевим судом, та за результатами перегляду вироку погодився з їх оцінкою, даною судом першої інстанції, відтак застосована ним процедура не суперечила встановленій у ст. 23 КПК засаді безпосередності дослідження доказів.

Ухвала апеляційного суду належним чином вмотивована та відповідає вимогам                        статей 370, 404, 419 КПК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були                             би підставою для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень,                                            не встановлено.

Враховуючи викладене, касаційні скарги прокурора та потерпілого ОСОБА_9 не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 25 травня 2020 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 20 травня 2021 року щодо                              ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційні скарги               прокурора та потерпілого – без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                          ОСОБА_2                                              ОСОБА_3