Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

21 жовтня 2021 року

м. Київ

справа №  459/1519/19

провадження № 51-2502км21

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального

суду у складі:

головуючого                       ОСОБА_1 ,

суддів                                   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового

засідання                            ОСОБА_4 ,

прокурора                           ОСОБА_5 ,

засудженої                         ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

захисника                            ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),

потерпілої                            ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника ОСОБА_7 та потерпілої ОСОБА_8 на вирок Сокальського районного суду Львівської області від 1 вересня 2020 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 29 березня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019140150076, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_1 , такої, що судимості не має,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком суду ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.

Згідно з вироком суду 17 січня 2019 року приблизно о 19:00 ОСОБА_6 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, знаходячись в приміщенні коридору квартири за місцем свого проживання, ( АДРЕСА_1 ), під час побутового, словесного конфлікту зі своїм батьком ОСОБА_9 , що виник раптово на ґрунті тривалих родинних неприязних відносин та переріс бійку, керуючись раптово виниклим умислом спрямованим на вчинення вбивства, з метою позбавлення життя ОСОБА_9 , поштовхом в груди збила з ніг останнього. Після чого схопила ніж, який знаходився в приміщенні квартири, та утримуючи його в лівій руці, завдала ним одного удару в область шиї потерпілого, заподіявши йому колото-різану рану в надключичній ділянці справа з пошкодженням правої підключичної артерії, яка призвела до гострої кровотечі та крововтрати і відноситься до тяжкого тілесного ушкодження, що призвело до смерті останнього на місці події.

Після завдання ножового поранення, ОСОБА_6 пересвідчилась, що вчинила умисне вбивство, оскільки ОСОБА_9 не виявляв ознак життя та залишила місце події.

Апеляційний суд частково задовольнив апеляційні скарги засудженої та потерпілої, змінив вирок місцевого суду в частині призначеного покарання та призначив ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 115 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років. В решті вирок залишив без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповноту судового розгляду, просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. На думку захисника, засуджена завдала удару ножем потерпілому перебуваючи в стані сильного душевного хвилювання. Судом першої інстанції під час ухвалення вироку було порушено таємницю нарадчої кімнати, а в основу рішення покладено недопустимі докази. Зазначені порушення залишились поза увагою суду апеляційної інстанції, тому його рішення не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК та підлягає скасуванню.

У касаційній скарзі потерпіла, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вказує, що стороною обвинувачення не доведено допустимими доказами факту наявності в діях засудженої прямого умислу на умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. Вважає, що такі дії слід кваліфікувати за ст. 116 КК, як умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання.

Позиції учасників судового провадження

Засуджена, її захисник та потерпіла підтримали касаційні скарги та просили їх задовольнити. Прокурор заперечував проти задоволення касаційних скарг потерпілої та захисника.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження або неповноту судового розгляду, чинним законом не передбачено.

З касаційної скарги вбачається, що захисник, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неповноту судового розгляду, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.

Разом з тим, під час перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що висновки суду про доведеність винуватості засудженої у вчиненні інкримінованого злочину, суд належним чином умотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до вимог закону в їх сукупності і правильно визнано судом достатніми та взаємопов`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_6 . Вирок відповідає вимогам статей 370, 373, 374 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Зокрема, винуватість ОСОБА_6 у вчиненні вбивства потерпілого ОСОБА_9 , за обставин, викладених у вироку, доводиться показаннями самої засудженої, котра в суді винуватість у вчиненому визнала частково, не заперечувала факт завдання удару ножем потерпілому та зазначила, що в день події останній перебував в стані алкогольного сп`яніння і між ними відбувся конфлікт, під час якого батько бив її палицею, а вона захищалась та вибила палицю з рук. Тоді потерпілий пішов на кухню та повернувся з ножем і почав їй погрожувати. Під час бійки вона вихопила ніж та впала з ножем на батька, а отже вчинила вбивство з необережності. Також, засуджена вказала, що її неодноразово притягували до адміністративної відповідальності за конфлікти в сім`ї з матір`ю та батьком через вживання алкоголю, та підтвердила, що відносно неї було розпочато кримінальне провадження за побиття матері, проте його було закрито, оскільки вони помирились.

Під час проведення слідчого експерименту за участю ОСОБА_6 , остання пояснила, що під час побутового конфлікту із батьком, який розпочався у вітальні та продовжився в коридорі, потерпілий бив її металевою палицею, а вона штовхнула його та він впав. В цей час засуджена взяла у вітальні в шафі ніж і повернувшись вдарила ним ОСОБА_9 в область грудей та шиї. Відповідно до протоколу пред`явлення речей для впізнання, засуджена ОСОБА_6 впізнала ніж, яким завдала удару потерпілому.

Як убачається з протоколу огляду місця події з фототаблицею, в приміщенні коридору квартири за місцем проживання засудженої було виявлено труп ОСОБА_9 . Відповідно до протоколу огляду трупа у потерпілого на тілі виявлено колото-різане ушкодження в надключичній ділянці справа з пошкодженням підключичної артерії, від якого, згідно висновку експертизи, настала смерть ОСОБА_9 . Вказане ушкодження утворилось незадовго до настання смерті від колюче-ріжучого предмету по типу клинка ножа, що також узгоджується із даними висновку проведеної експертизи одягу потерпілого, на якому наявні відповідні пошкодження. Зазначене тілесне ушкодження у потерпілого призвело до гострої кровотечі й крововтрати, що підтверджується характерними морфологічними ознаками виявленими при експертизі трупа та внутрішніх органів. Крім того, на тілі потерпілого виявлено рани чола, голови, щоки, а також крововиливи на передній черевній стінці та стегні.

Факт перебування засудженої в стані алкогольного сп`яніння під час вчинення злочину підтверджується даними висновку щодо результатів медичного огляду від 17 січня 2019 року, з якого убачається, що в крові ОСОБА_6 виявлено 2, 695 % проміле алкоголю. Крім того, висновком судово-психіатричної експертизи встановлено, що ОСОБА_6 впродовж останніх років зловживала алкоголем. Засуджена перебувала на лікуванні в наркологічному відділенні на обліку у лікаря-нарколога, їй притаманні ознаки алкоголізму. Жодних інших психічних порушень не виявлено та відсутні відомості, які б могли свідчити про прояв психічного розладу і під час інкримінованих їй дій.

Суд оцінивши показання засудженої та свідків, у сукупності із іншими доказами (протоколами проведення слідчих дій, висновками експертиз тощо), які є взаємоузгодженими, належними та допустимими й в своїй сукупності доповнюють один одного, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення.

При цьому, суд зазначив, що знаряддя вчинення злочину (ніж), характер, локалізація, механізм та спосіб завдання тілесного ушкодження (завдання удару ножем із значною силою в життєво важливу ділянку тіла), наявність мотиву на вчинення злочину, попередня поведінка засудженої та її негативні взаємовідносини з батьком, всі ці обставини в своїй сукупності свідчить про наявність у ОСОБА_6 умислу на вбивство потерпілого ОСОБА_9 , а не про вчинення нею вбивства через необережність.

Оцінка доказів судом проведена згідно з вимогами процесуального законодавства, з наведенням у вироку відповідних висновків щодо належності, допустимості, достовірності доказів та їх достатності для постановлення вироку.

Повно та об`єктивно дослідивши матеріали кримінального провадження, суд правильно кваліфікував дії засудженої за ч. 1 ст. 115 КК і не встановлено підстав стверджувати, що в діях ОСОБА_6 є інший склад злочину, передбачений законом України про кримінальну відповідальність.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 419 КПК дав належну оцінку викладеним в апеляційних скаргах доводам, в тому числі і тим, на які захисник і потерпіла посилаються при касаційному розгляді та обґрунтовано відмовив у їх задоволенні.

Зокрема судом перевірялись доводи щодо вчинення засудженою вбивства в стані сильного душевного хвилювання, який зазначив про їх безпідставність, виходячи з нижченаведеного.

Відповідно до положень ст. 116 КК передбачена відповідальність за умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, зумовленого жорстоким поводженням, або таким, що принижує честь і гідність особи, а також за наявності системного характеру такого поводження з боку потерпілого. При цьому, наявність стану сильного душевного хвилювання суд встановлює оцінюючи висновок судової експертизи щодо психічного стану особи в сукупності з іншими доказами. До стану сильного душевного хвилювання відносяться не тільки афекти, але й інші емоційні стани, які виникли внаслідок неправомірних дій потерпілого і характеризуються особливою великою силою їх прояву.

Так, спростовуючи доводи щодо вчинення ОСОБА_6 вбивства ОСОБА_9 у стані сильного душевного хвилювання, апеляційний суд послався на дані, що містяться у висновку судово-психіатричної експертизи від 17 квітня 2019 року, з якого убачається, що остання в момент правопорушення у стані сильного душевного хвилювання не перебувала, жодних психічних порушень у неї не виявлено. Відсутні відомості, які б могли свідчити про прояв психічного розладу під час інкримінованих їй дій. Результати досліджень дають змогу трактувати такий стан, як психічні та поведінкові розлади в наслідок вживання алкоголю із синдромом залежності, може усвідомлювати значення своїх дії та керувати ними.

Крім того, ОСОБА_6 під час інкримінованих дій хронічним психічним захворюванням, недоумством чи іншим хворобливим розладом психічної діяльності не страждала, перебувала у стані алкогольного сп`яніння, могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. У момент вчинення правопорушення та період, що передував інкримінованим діям, ОСОБА_6 не перебувала в емоційному стані, який істотно впливав на її здатність правильно сприймати явища дійсності, зміст конкретної ситуації чи поведінки.

Разом із цим, ОСОБА_6 впродовж останніх років зловживала алкоголем, з приводу чого перебувала на лікуванні в наркологічному відділенні на обліку в лікаря-нарколога. Їй притаманні ознаки алкоголізму (деталізованість у мисленні, огрубілість емоцій, деяке зниження пам`яті та уваги).

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав стверджувати, що в момент вчинення кримінального правопорушення, або безпосередньо перед його вчиненням, ОСОБА_6 перебувала у стані сильного душевного хвилювання, чи у бідь-якому іншому емоційному стані, котрий істотно впливав на її здатність правильного сприймати явища дійсності.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив про безпідставність доводів щодо систематичного здійснення з боку потерпілого по відношенню до ОСОБА_6 фізичного та психологічного насильства, що свідчило про наявність у останньої стану сильного душевного хвилювання, оскільки вони не підтверджуються об`єктивними та достатніми доказами наявними в матеріалах кримінального провадження.

При цьому, суд зазначив, що місцевим судом вірно оцінено показання свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та потерпілої ОСОБА_8 , як показання заінтересованих осіб, що надані з метою пом`якшити відповідальність ОСОБА_6 за вчинене, з огляду на їх родинні зв`язки із засудженою. А показання інших свідків не мають суттєвого значення у даній справі, оскільки вони не були безпосередньо на місці вчинення злочину та не були свідками конфліктів.

До того ж, висновок експерта, яким встановлено у ОСОБА_6 наявність легких тілесних ушкоджень, не може свідчити про систематичний характер проявленого потерпілим щодо неї насильства та знущання, і не вказує, що під час вчинення злочину ОСОБА_6 перебувала в стані сильного душевного хвилювання. Разом із цим, матеріали кримінального провадження містять відомості про те, що ОСОБА_6 неодноразово притягувалась до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства щодо свої батьків. Також, відносно ОСОБА_6 було відкрито кримінальне провадження за фактом спричинення тілесних ушкоджень матері, яке в подальшому було закрито у зв`язку з відмовою потерпілої від обвинувачення.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що суди першої та апеляційної інстанцій зробили обґрунтовані висновки про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, а також про відсутність у неї стану сильного душевного хвилювання під час вчинення інкримінованого злочину, з чим погоджується й колегія суддів. Відтак, твердження захисника та потерпілої в цій частині є необґрунтованими.

Доводи захисника про те, що протокол огляду місця події є недопустимим доказом, оскільки судом було відмовлено у задоволенні клопотання про узаконення проведеного огляду, були предметом ретельної перевірки суду апеляційної інстанцій, які визнані ним необґрунтованими виходячи з нижченаведеного.

Так, суд апеляційної інстанції у своєму рішенні зазначив, що у даному випадку слідчим було проведено саме огляд місця події, яке розташовано за місцем проживання засудженої та потерпілого, на що було отримано письмову згоду власника житла, це було зумовлено необхідністю проведення даної слідчої дії без затримки та зволікань, а також з метою збереження слідів кримінального правопорушення. А ухвалою слідчого судді було відмовлено у задоволенні клопотання про узаконення проведеного огляду з тих підстав, що його було проведено у визначений законом спосіб за безпосередньою згодою власника житла (відповідно до вимог ч. 1 ст.  233 КПК), що було встановлено судом, та за відсутності у положеннях кримінального процесуального закону вимоги про узаконення такої слідчої дії, як огляд місця події.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції не вбачає порушень закону при проведенні даної слідчої дії, тому слід погодитися із висновком суду апеляційної інстанції про те, що вищезазначений доказ є допустимим.

Також, предметом перевірки апеляційного суду були твердження захисника про порушенням судом першої інстанції таємниці нарадчої кімнати, котрий не встановив підстав, які б свідчили про таке порушення, з чим погоджується й колегія суддів.

Крім того, як убачається з касаційної скарги, захисник не зазначає які саме порушення вимог кримінального процесуального закону були допущені судом, а лише вважає, що суд за час перебування у нарадчій кімнаті не мав можливості дослідити докази та скласти текст вироку, що на думку суду є лише його припущенням.

При цьому, колегія суддів вважає слушними доводи захисника про те, що судом першої інстанції під час допиту свідка ОСОБА_13 належним чином не було дотримано вимоги ст. 352 КПК. Разом із цим, показання вказаного свідка, на думку колегії суддів, не є визначальними для правильного вирішення даної справи, з огляду на те, що ОСОБА_13 не був безпосереднім свідком вчинення засудженою злочину, що він і підтвердив у суді. Тому, на думку Суду, допущене порушення у даному конкретному випадку, неперешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Судові рішення свідчать, що суди ретельно перевірили доводи, аналогічні тим, що викладені у касаційних скаргах захисника та потерпілої. Зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними, колегія суддів знаходить обґрунтованими і такими, що відповідають дослідженим доказам.

Ухвала апеляційного суду мотивована належним чином та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність у кримінальному провадженні судом не встановлено, а тому підстави для задоволення касаційних скарг і скасування судових рішень – відсутні.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Сокальського районного суду Львівської області від 1 вересня 2020 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 29 березня 2021 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційні скарги захисника ОСОБА_7 та потерпілої ОСОБА_8 – без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                ОСОБА_2                                        ОСОБА_3