- ст. 139 КАС
- ст. 341 КАС
- ст. 132 КАС
- ст. 350 КАС
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального права та дійшов таких висновків.
За правилами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Надаючи правову оцінку в контексті спірних правовідносин, колегія суддів зазначає таке.
За приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Показати мотиви повністю
За змістом абзацу 5 статті 1 Закону України "Про державну допомогу сім`ям з дітьми", роботу щодо призначення та виплати державної допомоги сім`ям з дітьми організовує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення.
З метою посилення соціального захисту сімей з дітьми на період вжиття заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, 22.04.2020 Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Деякі питання соціальної підтримки сімей з дітьми" № 329 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 №392, надалі по тексту - Постанова № 329).
Відповідно до пункту 1 вказаної Постанови № 329 постановлено запровадити на період карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та на один місяць після дати його відміни, виплату допомоги на дітей фізичним особам - підприємцям, які обрали спрощену систему оподаткування і належать до першої та другої групи платників єдиного податку.
Приписами пункту 2 Постанови № 329, затверджено Порядок виплати допомоги на дітей фізичним особам - підприємцям, які обрали спрощену систему оподаткування і належать до першої та другої групи платників єдиного податку.
За правилами пунктів 3, 4, абзацу 1 пункту 5 Порядку, передбачено, що допомога на дітей призначається і виплачується фізичним особам - підприємцям, які обрали спрощену систему оподаткування і належать до першої та другої групи платників єдиного податку і сплатили єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за усі місяці 2019 року або протягом усіх місяців 2019 року після державної реєстрації фізичної особи - підприємця. Допомога на дітей призначається і виплачується громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, які постійно проживають в Україні.
Положеннями абзацу 1 пункту 6 Порядку, допомога на дітей призначається на період карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та на один місяць після дати його відміни одному з батьків (опікуну) на кожну дитину до досягнення нею 10 річного віку (включно) у розмірі прожиткового мінімуму, встановленого для дітей відповідних вікових груп станом на 1 січня 2020 року, і виплачується щомісяця за повний місяць.
Пунктом 9 вказаного Порядку визначено, що у паперовій формі заявник подає такі документи, зокрема, копії свідоцтв про народження дітей або виданих компетентними органами іноземної країни і легалізованих в установленому порядку документів, що засвідчують народження дитини, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України (для дітей віком до 10 років).
Отже, зазначеним нормативним документом визначені умови та порядок призначення особам, визначеним у пунктах 3, 4 Порядку №329 допомоги на дітей на період карантину.
Так, законодавець передбачив, що допомога на дітей на період карантину призначається і виплачується за таких умов:
- особа має бути фізичною особою - підприємцем, яка обрала спрощену систему оподаткування і належить до першої та другої групи платників єдиного податку;
- сплатила єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за усі місяці 2019 року або протягом усіх місяців 2019 року після державної реєстрації фізичної особи - підприємця;
- постійно проживає в Україні;
- має на утриманні дитину до досягнення нею 10 річного віку (включно).
Судами попередніх інстанцій встановлено, що станом на дату звернення позивачки із заявою про призначення допомоги на дитину (18.05.2020), малолітній дитині ОСОБА_2 виповнилося 10 років (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ).
Підставою для відмови позивачці в отриманні допомоги на дитину слугувало те, що на час її звернення із заявою про призначення допомоги дитина старша 10 років.
Отже, спірним у цій справі є визначення граничнодопустимого віку дитини на яку призначається допомога.
Так, у пункті 6 Порядку №329 визначено, що допомога на дітей призначається на період карантину (…) на кожну дитину до досягнення нею 10 річного віку (включно) (…).
Згідно із частиною другою статті 251 ЦК України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 252 ЦК України).
Відповідно до визначення, наведеного у Словнику української мови (том 1, арк. 698), прислівник "включно" означає - разом з останньою названою особою, предметом, датою і т. ін.
Відтак, зважаючи на конструкцію норми пункту 6 Порядку №329 є очевидним, що законодавець обмежив право на виплату допомоги досягненням дитиною 10-го віку, включно із днем народження, коли дитині виповнилось 10 років. У свою чергу право на отримання допомоги на дітей припиняється з моменту досягнення дитиною десятирічного віку.
Отже, зважаючи на те, що сину позивачки 10 років виповнилося - 08.01.2020 то станом на дату звернення до відповідача із заявою про отримання допомоги на дитину (18.05.2020), позивачка не відповідала критеріям, визначеним Порядком №329, для отримання допомоги.
За наведеного правового регулювання та встановлених у справі обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про відсутність правих підстав для задоволення позову.
Щодо вимоги позивачки відшкодувати витрати на правничу допомогу, колегія суддів зазначає про таке.
Так, 06.10.2020 від представника позивача до суду першої інстанції надійшла заява про відшкодування судових витрат у справі, а саме: витрат на правничу допомогу. Вказана заява обґрунтована тим, що в позовній заяві була заявлена вимога про відшкодування судових витрат, однак станом на 02.10.2020 (дата винесення рішення суду) у суду були відсутні правові підстави розглядати та вирішувати питання про відшкодування витрат на правову допомогу, оскільки дана справа розглядалась в письмовому провадженні без повідомлення та виклику сторін, сторона позивача була позбавлена об`єктивної можливості подати раніше докази про понесені судові витрати. У свою чергу, відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України докази щодо розміру судових витрат подаються до закінчення судових дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.
Залишаючи заяву про відшкодування судових витрат без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що вирішення питання про повернення витрат на правничу допомогу можливе й після прийняття рішення суду, однак, за умови подання відповідної заяви до прийняття судового рішення. З огляду на те, що позивачем до прийняття судового рішення у справі не було заявлено про поважність причин неможливості подання доказів про розмір судових витрат до закінчення судового розгляду та намір подати такі докази протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, місцевий суд з посиланням на положення абз. 3 частини сьомої статті 139 КАС України залишив подану заяву без розгляду.
Суд апеляційної інстанції не погодився із запропонованим місцевим судом підходом до розуміння положень частини сьомої статті 139 КАС України і скасував ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 15.10.2020.
Підставою для скасування ухвали суду першої інстанції від 15.10.2020 слугував висновок суду апеляційної інстанції про те, що за умови якщо спір розглядався без проведення судового засідання та судові дебати не проводились у позивача наявне право протягом 5 днів після прийняття рішення у справі заявити клопотання про ухвалення додаткового судового рішення та надати докази на підтвердження понесених судових витрат (за умови попередження про це до прийняття рішення по суті). Суд апеляційної інстанції констатував, що процесуальним законодавством не передбачено обов`язку позивача подавати до суду заяву про відшкодування витрат на правничу допомогу у формі окремого документу, а достатньо про це заявити у позові. З огляду на те, що у спірному випадку в прохальній частині позовної заяви було заявлено про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача усіх понесених судових витрат, до яких окрім судового збору також належать і витрати на правничу допомогу (а.с. 4), а також надано суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат (а.с. 19), апеляційний суд дійшов висновку про необґрунтованість застосування до заяви позивача наслідків встановлених абз. 3 частини сьомої статті 139 КАС України, у вигляді залишення заяви без розгляду.
Так, відповідно до положень статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.
Порядок розподілу судових витрат регламентований статтею 139 КАС України.
Згідно із частиною сьомою цієї статті, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Отже правила подання до закінчення судових дебатів у справі доказів на підтвердження понесених сторонами судових витрат встановлюються у випадку коли справа слухається у відкритому судовому випадку. В іншому випадку, коли справа призначається до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін для вирішення судом питання розподілу судових витрат у справі достатнім буде зазначити про ці докази у прохальній частині позовної заяви або ж надати їх протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду (за умови попередження про це до прийняття рішення по суті).
За таких обставин, коли позивачка у прохальній частині позовної заяви заявила про необхідність розподілу судових витрат у справі і надала суду розрахунок суми правничої допомоги, апеляційний суд дійшов правильного висновку про скасування ухвали Чернігівського окружного адміністративного суду від 15.10.2020.
Водночас, зважаючи на результат апеляційного розгляду (у позові відмовлено), підстави для розподілу судових витрат у справі - відсутні.
Доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків суду апеляційної інстанції.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
VІІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
За правилами статті 350 КАС України суд касаційної інстанції суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.