Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

|

||

Постанова

іменем України

30 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 475/903/19

провадження № 51-1716км21

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального

суду у складі

головуючого                       ОСОБА_1 ,

суддів                                   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового

засідання                            ОСОБА_4 ,

прокурора                           ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу потерпілого на вирок Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 3 червня 2020 року та ухвалу Миколаївськогоапеляційного суду від 18 березня 2021 року у кримінальному                  провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019150210000180, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , такого, що судимості не має,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком суду, 5 травня 2019 року приблизно о 14:00 ОСОБА_6 , прибувши до орендованого поля, розташованого за с. Володимирівка Доманівського району Миколаївської області, де вже були ОСОБА_7 та його батько ОСОБА_8 , в ході конфлікту, розуміючи протиправний характер своїх дій, з метою спричинення тілесних ушкоджень, наніс ОСОБА_8 декілька ударів рукою в обличчя, чим спричинив останньому легкі тілесні ушкодження.

Апеляційний суд ухвалою від 18 березня 2021 року залишив без задоволення апеляційну скаргу потерпілого, а вирок –без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі потерпілий, посилаючись на неправильне застосування судами закону України про кримінальну відповідальність та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.Вказує на те, що під час конфлікту, окрім нанесення тілесних ушкоджень, засудженим з автомобіля також було відкрито викрадено належне йому (потерпілому) майно, а відтак, на думку ОСОБА_8 , дії ОСОБА_6 слід було кваліфікувати за ст. 186 КК, що залишилось поза увагою судів першої та апеляційної інстанції.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

З урахуванням вищезазначених вимог закону Суд, вирішуючи питання щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судових рішень, виходить із установлених фактичних обставин, викладених у цих судових рішеннях.

Що стосується доводів касаційної скарги з приводу невірної кваліфікації дій   ОСОБА_6 , то вони є необґрунтованими з огляду на таке.

Так, у ч. 1 ст. 125 КК встановлено відповідальність за легке тілесне ушкодження. Суб`єктивна сторона злочину характеризується тільки умисною формою вини. Відповідальність за цією статтею настає і в тих випадках, коли умисел винного було спрямовано на заподіяння невизначеної шкоди здоров`ю, якщо фактично було заподіяно легкого тілесного ушкодження.

У результаті касаційного перегляду було встановлено, що висновок суду про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК, підтверджується доказами, зібраними у кримінальному провадженні й безпосередньо дослідженими в судовому засіданні.

Зокрема, такого висновку місцевий суд дійшов на підставі аналізу: показань засудженого ОСОБА_6 , котрий свою винуватість у заподіянні ОСОБА_8 легких тілесних ушкоджень визнав повністю і пояснив суду, що 05 травня 2019 року приблизно о 14:00 йому зателефонував син і сказав, що ОСОБА_7 на полі забрав ключі від мотоциклу. Прибувши на місце конфлікту, де на той час вже був потерпілий, між ним та ОСОБА_8 виник словесний конфлікт, в результаті якого він умисно штовхнув ОСОБА_8 , який впав. Під час штовхання зачепив потерпілого рукою, спричинивши останньому тілесні ушкодження.

Також суд проаналізував фактичні дані, що містяться у висновку судово-медичної експертизи, відповідно до яких у потерпілого виявлено легкі тілесні ушкодження.

Ретельно дослідивши й зіставивши зібрані у кримінальному провадженні фактичні дані, давши їм оцінку з точки зору належності, допустимості й достовірності, місцевий суд обґрунтовано вирішив, що ці дані в їх сукупності та взаємозв`язку є достатніми для ухвалення обвинувального вироку стосовно ОСОБА_6 .

Суд першої інстанції, з`ясувавши передбачені ст. 91 КПК обставини, що належать до предмета доказування, встановив факт наявності суспільно небезпечного діяння й обґрунтовано визнав доведеною винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК.

Судовий розгляд у місцевому суді було проведено відповідно до вимог ст. 337 КПК, тобто в межах висунутого обвинувачення, а діям ОСОБА_6 дано правильну юридичну оцінку.

Аналогічні за змістом доводи, викладені у касаційній скарзі потерпілого, в тому числі й про необхідність перекваліфікації дій засудженого, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який належним чином розглянув, визнав їх неприйнятними і відмовив у задоволенні заявлених вимог, навівши обґрунтування прийнятого рішення.

Зокрема, у своєму рішенні суд зазначив, що досудове розслідування кримінального провадження щодо ОСОБА_6 проведено за ч. 1 ст. 125 КК та за цією ж частиною статті останньому висунуто обвинувачення відповідно до обвинувального акту.

За результатами перегляду вироку, суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою доказів, досліджених місцевим судом та врахованих при доведенні винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, належним чином умотивувавши свої висновки, зазначивши про відсутність підстав для перекваліфікації дій засудженого.

Розгляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону, постановлена ухвала відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

З наведеними в ухвалі мотивами та підставами, з яких апеляційний суд виходив при постановленні ухвали, погоджується і суд касаційної інстанції.

Посилання потерпілого в касаційній скарзі на те, що поза увагами судів залишились його доводи щодо невідповідності обвинувального акту вимогам КПК, є безпідставними.

Так, в підготовчому судовому засіданні, судом першої інстанції було розглянуто клопотання потерпілого про повернення обвинувального акту прокурора, за результатами розгляду якого, місцевий суд встановив, що обвинувальний акт складено у відповідності до вимог 291 КПК, при його затвердженні прокурором дотримані вимоги закону.

Аналогічні доводи потерпілого також були перевірені апеляційним судом, який погодився з висновками місцевого суду з даного приводу та зазначив, що обвинувальний акт щодо ОСОБА_6 містить виклад фактичних обставин, які в своїй сукупності дають повне уявлення стосовно складу вчиненого засудженим кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК, що, у свою чергу, дає можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою.

Покарання засудженому ОСОБА_6 призначено відповідно до вимог закону і повною мірою відповідає вимогам статей 50, 65 КК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність у кримінальному провадженні судом не встановлено, а тому підстави для скасування судових рішень відсутні. Таким чином, касаційна скарга потерпілого задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 3 червня 2020 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 18 березня 2021 року залишити без змін, а касаційну скаргу потерпілого – без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                   ОСОБА_2                                          ОСОБА_3