Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

28 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 629/7158/18

провадження № 51-2094км21

Верховний Суд колегією суддів Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                   ОСОБА_1 ,

суддів                                               ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання   ОСОБА_4 ,

прокурора                                        ОСОБА_5 ,

в режимі відеоконференції

захисника                                        ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 на вирок Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 13 листопада 2019 року й ухвалу Харківського апеляційного суду від

14 січня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018220380002007, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , зареєстрованого у

АДРЕСА_2 , громадянина України, раніше

не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Лозівського міськрайонного суду Харківської області від

13 листопада 2019 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 3 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років 6 місяців із конфіскацією всього належного останньому майна.

Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він

10  листопада 2018 року з 21:00 по 01:00 11 листопада 2018 року, перебуваючи в домоволодінні за адресою: буд. АДРЕСА_3 , спільно із знайомими: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та

ОСОБА_11 вживав спиртні напої, після чого приблизно о 01:00

ОСОБА_7 вийшов на вулицю, де будучи в стані алкогольного сп`яніння, маючи умисел на напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя та здоров`я особи, яка зазнала нападу, перебуваючи на території сусіднього домоволодіння за адресою:

АДРЕСА_3 , в якому мешкала ОСОБА_12 із малолітнім сином, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, підійшов до вікон будинку та розбив вікно, через яке проник в середину будинку, та пройшовши в одну з кімнат, з сумки потерпілої ОСОБА_13 заволодів її паспортом та грошовими коштами в сумі 600 грн. Далі пройшов до кімнати, де була потерпіла ОСОБА_13 , яка побачивши ОСОБА_7 , почала із ним розмовляти, тримаючи в руці шокер, а ОСОБА_7 , погрожуючи потерпілій металевим прутом, наказав віддати шокер, однак потерпіла не відреагувала, після чого ОСОБА_7 повторно наказав потерпілій віддати шокер, супроводжуючи свою вимогу демонстрацією металевого прута, яким розмахував перед обличчям потерпілої та погрожував у разі відмови нанести їй удар зазначеним прутом. Усвідомивши реальність загрози своєму життю та здоров`ю, потерпіла ОСОБА_13 викинула шокер до сусідньої кімнати, зайшла до спальної кімнати, відкрила кватирку і почала кричати та кликати на допомогу. ОСОБА_7 , продовжуючи свій злочинний умисел, наніс металевим прутом потерпілій один удар в область голови, два удари кулаком у живіт, один удар кулаком в обличчя, повалив на підлогу і здавив руками її за шию, а коли потерпіла перестала кричати, відпустив її, після чого почувши, що до будинку зайшли працівники поліції, вибіг до сусідньої кімнати та сховався під ліжком, де і був затриманий працівниками поліції.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 14 січня 2021 року вирок місцевого суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка їх подала

У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, як наслідок, безпідставну кваліфікацію його дій за ч. 3 ст. 187 КК України та на невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та його особі, просить змінити вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду в частині кваліфікації його дій, а саме перекваліфікувати їх з ч. 3

ст. 187 КК України на ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 125 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки.

При цьому засуджений стверджує, що судовий розгляд у суді першої інстанції проведено неповно та однобічно, висновки суду, викладені в судовому рішенні, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.

Також зазначає, що місцевим та апеляційним судами безпідставно не взято до уваги його показання про те, що він не мав умислу на викрадення майна, яке належить потерпілій ОСОБА_12 .

Крім цього, стверджує, що насильство до потерпілої було застосовано з метою його втечі з місця вчинення кримінального правопорушення.

Зазначає, що суд першої інстанції після ухвалення вироку не ознайомив його з матеріалами кримінального провадження, чим позбавив його права оскаржити вирок суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Також засуджений стверджує, що апеляційний суд всупереч вимогам статті 419 КПК України не усунув допущених судом першої інстанції порушень, своє рішення про залишення апеляційної скарги його захисника без задоволення належним чином не мотивував та дійшов передчасного висновку про законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового розгляду заперечень на касаційну скаргу не надходило.

У судовому засіданні захисник підтримала подану касаційну скаргу засудженого, а прокурор заперечував проти її задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, думку захисника та прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга засудженого не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.

З касаційної скарги засудженого вбачається, що він, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, визначення яких дано в статтях 409 та 410 КПК України, просить доказам у справі дати іншу оцінку, ніж ту, яку дали суди першої й апеляційної інстанцій, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.

Під час перевірки матеріалів провадження встановлено, що висновки суду щодо доведеності винуватості засудженого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України, суд належним чином вмотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до закону та в їх сукупності і правильно визнано судом достатніми та взаємозв`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_7 . Вирок відповідає вимогам статей 370, 373, 374 КПК України, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Зокрема, судами належним чином перевірялися доводи сторони захисту щодо неправильної кваліфікації дій засудженого, як напад з метою заволодіння чужим майном поєднаний із насильством, небезпечним для життя та здоров`я особи, яка зазнала нападу (розбій), поєднаний із проникненням у житло, тобто за ч. 3 ст. 187 КК України, що були спростовані з наведенням докладних мотивів прийнятого рішення з огляду на наступне.

За загальним визначенням розбій, як злочин проти власності, це напад із метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства. Розбій відноситься до формального (усіченого) складу злочину, вважається завершеним з моменту вчинення самого нападу. У разі вчинення розбою посягання відбувається на основний безпосередній об`єкт - право власності, на який насамперед спрямований цей злочин, та на додатковий безпосередній об`єкт, у зв`язку із посяганням на право власності, - життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу. Однією з ознак, що характеризують розбій, є саме насильство, метою якого є намір одразу подолати опір потерпілого й упередити його протидію нападу.

Як випливає зі змісту ч. 3 ст. 187 КК України, обов`язковою ознакою об`єктивної сторони вказаного складу злочину є заподіяння особі, яка зазнала нападу, насильства, небезпечного для життя чи здоров`я, або погроза застосування такого насильства.

Під насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, слід розуміти заподіяння їй легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров`я в момент їх вчинення.

Разом з цим, до насильства, що є ознакою об`єктивної сторони вказаного складу злочину, також є насильство, яке реально не спричинило шкоду життю, але було небезпечним для життя в момент заподіяння, тобто в момент застосування створювало реальну погрозу для життя потерпілого. До нього слід відносити,  зокрема,  і здавлення шиї тощо.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, допитана під час судового розгляду потерпіла ОСОБА_13 зазначила, що коли засуджений ОСОБА_7 зайшов до спальної кімнати, схопив її за волосся, витяг до середини кімнати, в той час коли він відволікся, вона вирвалась від нього, повернулась до спальної кімнати, почала стукати у вікно та кликати на допомогу. Після цього засуджений вдарив її металевим прутом по голові, від чого вона впала на підлогу, потім вдарив її кулаком в живіт та по обличчю, вимагаючи не кричати, закрив їй рот рукою та здавив шию.

З урахуванням наведеного, судами зроблений правильний висновок про те, що заподіяння потерпілій удару металевим прутом та в подальшому придушення за шию  створювало реальну небезпеку для життя і здоров`я потерпілої, яка зазнала нападу, та за своєю інтенсивністю, характером і наслідками є насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи.

Разом з цим, надані потерпілою показання щодо способу отримання нею ушкоджень повністю узгоджуються з даними протоколів огляду місця події від 11 листопада 2018 року, слідчого експерименту від 11 листопада 2018 року за участю потерпілої з відеозаписом до нього та висновком судово-медичної експертизи № 12-14/268-ЛЗ/18 від 26 листопада 2018 року, відповідно до якого, у ході огляду у потерпілої виявлено синець в правій скроневій ділянці, що свідчить про отримання нею легких тілесних ушкоджень.

Щодо доводів касаційної скарги засудженого про те, що насильство до потерпілої було ним застосовано з метою його втечі з місця вчинення кримінального правопорушення, то вони є безпідставними.

Так, як убачається з матеріалі кримінального провадження, потерпіла ОСОБА_13 у суді першої інстанції пояснила, що після того як ОСОБА_7 вдарив її металевим прутом по голові, від чого вона впала на підлогу, вдарив її кулаком в живіт та по обличчю, вимагаючи перестала кричати, закривав їй рота рукою та здавлював шию, вона почула, що приїхав працівники поліції. ОСОБА_7 перестав її бити та сів на ліжко біля її дитини, а після цього вийшов з кімнати. Потім до кімнати увійшли працівники поліції, запитали про особу, яка проникла до будинку. Потерпіла відповіла, що він вийшов їм на зустріч. Виявилось, що ОСОБА_7 був під ліжком у сусідній кімнаті. Водночас свідки

ОСОБА_14 , ОСОБА_15 будучи працівниками поліції, які приїхали на виклик до будинку потерпілої, у суді першої інстанції, підтвердили той факт, що потерпіла була у дальній кімнаті будинку, а засуджений у прохідній кімнаті ховався під ліжком, де він і був ними затриманий.

Отже, агресивні, раптові, небезпечнідії засудженого, які виразились в тому, що він вдарив потерпілу металевим прутом по голові, від чого вона впала на підлогу, потім вдарив потерпілу кулаком в живіт та по обличчю, вимагаючи не кричати, закрив їй рот рукою та здавив потерпілій шию, були спрямовані саме на подолання опору потерпілої з метою заволодіння її майном, а не для втечі засудженого з місця вчинення кримінального правопорушення.

Таким чином, зазначене вище спростовує твердження засудженого про те, що насильство до потерпілої було ним застосовано з метою його втечі з місця вчинення кримінального правопорушення.

Також для кваліфікації дій за ч. 3 ст. 187 КК України важливим є факт усвідомлення особою незаконності входження (потрапляння) у відповідне приміщення (житло, інше приміщення чи сховище) або перебування в ньому під час вчинення розбою. Вчиняючи розбій, поєднаний з проникненням, особа повинна усвідомлювати протиправність входження (потрапляння) у приміщення (житло, інше приміщення чи сховище) або перебування в ньому під час вчинення розбою.

Так, згідно з висновком, викладеним у постанові від 18 квітня 2018 року Великої Палати Верховного Суду (справа № 569/1111/16-к), під проникненням у  житло, інше приміщення чи сховище слід розуміти незаконне вторгнення до нього

будь-яким способом (із застосуванням засобів подолання перешкод або без їх використання, шляхом обману, з використанням підроблених документів тощо) або за допомогою інших засобів, які дають змогу винній особі викрасти майно без входу до цього приміщення.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження,  судом першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, правильно встановлено, що засуджений ОСОБА_7 з метою викрадення чужого майна розбив вікно будинку та проник у середину будинку потерпілої ОСОБА_13 без будь-якої потреби, дозволу та запрошення останньої. Такі висновки суду ґрунтуються на показаннях самого засудженого ОСОБА_7 та потерпілої ОСОБА_13 , які суду дали показання на підтвердження зазначеного.

Стосовно доводів касаційної скарги засудженого про те, що у нього не було умислу на викрадення майна, яке належить потерпілій ОСОБА_12 , то вони є безпідставними та спростовуються показаннями засудженого та потерпілої, які під час допиту у суді першої інстанції підтвердили факт викрадення майна, яке належало потерпілій. Крім цього, працівниками поліції, під час затримання,  у засудженого було виявлено паспорт та грошові кошти потерпілої.

Показання потерпілої, свідків у даному кримінальному провадженні  є логічними, послідовними та узгоджуються з іншими наявними у кримінальному провадженні доказами.

Крім цього, винуватість засудженого підтверджується дослідженими в судовому засіданні іншими письмовими доказами, яким судом першої інстанції надано належну оцінку.

Таким чином, зі змісту вироку місцевого суду вбачається, що суд відповідно до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України у мотивувальній частині вироку виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення кримінального правопорушення, його наслідки.

У вироку суду відповідно до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України, досліджених та оцінених із дотриманням положень ст. 94 КПК України. В основу обвинувального вироку покладені виключно ті докази, які не викликають сумнівів у своїй достовірності.

При цьому суд оцінив докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Отже, твердження засудженого про те, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, як наслідок, безпідставно кваліфіковано його дії за ч. 3 ст. 187 КК України спростовується наведеним вище та матеріалами кримінального провадження.

Таким чином, встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції, з яким погодився  і апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_7 зазначеного кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його дії за ч. 3 ст. 187 КК України. З таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій погоджується і колегія суддів.

Посилання засудженого на те, що суд першої інстанції після ухвалення вироку не ознайомив його з матеріалами кримінального провадження, чим позбавив права оскаржити вирок суду першої інстанції в апеляційному порядку є безпідставним, оскільки право на оскарження судового рішення в апеляційному порядку було реалізовано його захисником – адвокатом ОСОБА_6 , яка відповідно до норм чинного законодавства надавала засудженому

ОСОБА_7 безоплатну вторинну правову допомогу, що підтверджується матеріалами даного кримінального провадження. Крім того, ОСОБА_7 брав участь у судовому розгляді в суді апеляційної інстанції, де підтримав апеляційну скаргу захисника, жодних клопотань чи заяв про бажання подати особисто апеляційну скаргу не висловлював.

Стосовно доводів касаційної скарги засудженого щодо суворості покарання, яке йому призначено, то колегія суддів вважає їх безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Водночас згідно із ч. 2 зазначеної норми покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

З мотивувальної частини вироку місцевого суду слідує те, що при обранні виду та розміру покарання ОСОБА_7 суд врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до положень ст. 12 КК України відноситься до особливо тяжкого злочину, дані про особу засудженого, зокрема: який має зняту та погашену судимість, проте на шлях виправлення не став та знову вчинив злочин, а також те, що за місцем проживання характеризується негативно, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, з 2015 року по 2017 рік перебував на обліку у лікаря нарколога з приводу вживання алкоголю зі шкідливими наслідками, в 2017 році знятий з обліку в зв`язку з поліпшенням, відповідно висновку судово-психіатричного експерта № 910 від 10 грудня

2018 року, ОСОБА_7 на теперішній час страждає на хронічне психічне захворювання у формі дисоціального розладу особистості; відповідно до свого психічного стану може усвідомлювати свої дії та керувати ними; у період часу, якому відповідає правопорушення, ОСОБА_7 виявляв ознаки вищевказаного хронічного психічного захворювання та перебував у стані гострої неускладненої алкогольної інтоксикації, поза тимчасового розладу психічної діяльності, міг усвідомлювати свої дії та керувати ними; на теперішній час ОСОБА_7 відповідно до свого психічного стану застосування примусових заходів медичного характеру не потребує. Разом з цим, врахував обставину, що пом`якшує покарання – щире каяття та обставину, що обтяжує його – вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп`яніння, а також конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, характер та спосіб скоєного.

Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, дані про особу засудженого, конкретні обставини скоєння кримінального правопорушення, характер та спосіб вчиненого кримінального правопорушення, суд обґрунтовано призначив засудженому ОСОБА_7 покарання в розмірі наближеному до мінімальних  меж санкції інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Колегія суддів вважає, щопризначене ОСОБА_7 покарання, є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень. Воно відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним ст. ст. 50, 65 КК України.

Підстав вважати призначене ОСОБА_7 покарання явно несправедливим через суворість не вбачається та перевіркою матеріалів провадження

не встановлено.

В свою чергу, переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 419 КПК України дав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі захисника доводам, в тому числі і тим на які послався засуджений у своїй касаційній скарзі, та обґрунтовано відмовив у їх задоволенні.

Ухвала апеляційного суду мотивована належним чином та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.

Інші доводи касаційної скарги засудженого та матеріали кримінального провадження не містять вказівки на порушення судом першої або апеляційної інстанцій при розгляді провадження норм кримінального процесуального закону, які ставили би під сумнів обґрунтованість прийнятих рішень.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, то касаційна скарга засудженого має бути залишена без задоволення, а судові рішення – без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 13 листопада

2019 року й ухвалу Харківського апеляційного суду від 14 січня 2021 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 – без задоволення.

Постанова є  остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                       ОСОБА_2                                ОСОБА_3